МІ-8 і спецслужби Гетьмана Скоропадського

Українські журналісти продовжують відкривати сенсаційні таємниці запорожців.

Знову Ермітаж. Спецхран КГБ. Прізвищ називати не будемо. Архів Скоропадського.

Виявляється, Українська Народна республіка і особливо, Гетьманат П.Скоропадського, були не такими простими і беззубими, як пишуть деякі сучасні дослідники. Це було досить потужне державне утворення, що мало всі ознаки перспективної держави європейського рівня. Просто, не вистачило часу, завадили війни і інтриги…

Гетьман, що мав відповідний військовий досвід, зв*язки, розумів значення інформації. Тому, одним з перших розпоряджень створив кілька секретних служб, залишки яких ОГПУ виловлювало аж до 1932 року! Треба сказати, що люди там підібралися бойові і досвідчені. Про рівень їх можливостей і контактів, свідчить спільна операція гетьманівських спецслужб і англійської розвідки МІ-8 в Одесі. Можна говорити і про дієву участь спецслужб Польщі…

Час був дуже непростий. Постійно виникали певні фінансові проблеми.

І тоді кілька генералів, заручившись підтримкою британської розвідки, вирішили створити в Одесі перший світовий офшор. Зону вільної торгівлі Європи. Розробили чітку концепцію, план. Робота почалася.

Рівень тієї економічної розробки, ще повинні оцінити нинішні фінансисти. Одеська модель була першою.

На жаль, розвиток політичної ситуації, фронти, не дозволили довести справу до кінця. До влади прийшли інші люди…

Слід сказати, що певна частина спецслужб Скоропадського, яка отримала назву «Визвольна Україна», не перейшла під юрисдикцію нової української влади, пустившись у власне плавання, не без підтримки англійських колег. Що і дозволило протриматися їм так довго. Цікаво, що ті люди так і не припинили боротьби проти більшовиків!

Всі архівні документи, як і так званий Архів Скоропадського, були захоплені чекістами. Зберігалися в Одесі, Києві. Потім їх перевезли у спеціальне сховище до Чити. Потім – Ленінград. Якийсь час вони лежали у цікавих підвалах Адміралтейства. Після першої згадки про це сховище, ми трохи розпитали людей про цей унікальний витвір інженерного мистецтва. Виявляється, підвали не можуть бути затопленими! Стіни укріплені і обшиті свинцевими плитами. В тих підвалах і досі зберігається чимало цікавого. Наприклад, діаманти і рубіни Київських князів, які комуняки повиколупували з корон і прикрас для продажу за кордон, посередником у якому виступав недоброї пам*яті А.Хаммер…

З 1973 року збірні документи, які отримали назву Архів Скоропадського, перевезли до Ермітажу.  Де вони, нерозібрані (!) і досі чекають дослідників з України.

Всіх визначних діячів доби УНР і Гетьманату, після допитів, відправили до двох таборів – Камурлагу і Дмитровського табору. Останній цікавий тим, що був єдиним в СРСР, де лагерні бони (чеки) друкувалися двома мовами – російською і українською. Можна сказати, що у тих таборах сиділа вся українська еліта Першої незалежності. На жаль, майже ніхто не вцілів. Загинули майже всі… Журнал «Музеї України» отримав доступ до певних копій, списків офіцерів, які нині перебувають у США. Спробуємо скопіювати і вивісити на сайти…

Ця історія вивела нас на ще одну загадку – таємничі візити Столипіна до Києва наприкінці ХІХ століття. Саме тоді, охранка, за наказом царя, почала вишукувати всі архіви Запорожців. Причетним до того був і Столипін, який вивіз чимало документів до Москви. Потім частина з них, потрапила до Гохрану Новосибірська, де лежить і понині. Щось знову опинилося в Ермітажі. За великим рахунком, треба дякувати КГБ СРСР, яке зробило з Ермітажу потужний спецхран найрізноманітнішої інформації, яка прекрасно збереглася і понині. Констатуємо факт – переважна більшість унікальних документів з української історії, зберігається в Росії. Доступ наших дослідників туди – дуже обмежено. І це погано.

Тривожить і стан української історичної науки. Істориків катастрофічно мало! Відповідні інститути і центри, погано обладнані, недофінансовані. Все знову тримається на ентузіазмі і патріотизмі. Чому? Давайте спільно вимагати державної уваги до історичної науки! Рятувати археологію! В Україні залишилося 200 (!) археологів! В Польщі – 2000. Це нормальний стан?

А наш маленький журнал продовжує досліджувати неймовірні таємниці української історії, оприлюднюючи суперексклюзивну інформацію. Кажуть, до процесу долучилися і певні спецслужби. Значить буде весело і цікаво… Хто перший?

Чекайте нових сенсацій!

Віктор Тригуб, редактор журналу «Музеї України»